Вплив систем удобрення на формування продуктивності зернобобових культур у короткоротаційних сівозмінах

Анотація

Досліджено врожайність і якісні показники зерна гороху, сої та водно-фізичний і поживний стан ґрунту під їх посівами у різних видах сівозмін за інтенсивної й альтернативної систем удобрення. Максимальну врожайність зерна гороху (2,51–2,64 т/га) і сої (2,13–2,25 т/га) отримано в умовах використання безпосередньо під  горох і сою  N₄₅Р₄₅К₄₅ і заорювання один раз за ротацію 40 т/га гною, що перевищило показники контролю на 29,0–29,2 і 35,2–36,4 %. Вищу врожайність формували рослини гороху у зерновій сівозміні із 50-відсотковим насиченням зерновими колосовими. У сівозміні, насиченій 75 % колосових, урожайність гороху була нижчою на
0,13 т/га. Кращим попередником для сої був ячмінь ярий, після якого на неудобреному варіанті сформувався врожай на 3,5 % вищий, ніж після гречки і на 4,3–5,3 % при застосуванні органо-мінеральних систем удобрення. У зерні гороху і сої найвищу масу 1000 зерен (за культурами 237–244 та 172,5–
176,3 г), натуру зерна (779–789 г/л), вміст білка (18,86–19,70 і 37,7–38,6 %) та жиру (19,0–19,7 %) одержано на варіанті післядії гною (40 т/га) і безпосереднього внесення під культури добрив у нормі N₄₅Р₄₅К₄₅. Зерно нижчої якості одержали на контролі (без добрив). Залежно від попередника і виду сівозміни відсотковий вміст білка в зерні гороху та сої становив 18,48–18,53 та 35,7–36,1 % і жиру – 18,0–18,7 %. 

Запаси продуктивної вологи в орному шарі ґрунту на період сходів зернобобових  культур були достатніми для росту і розвиту рослин та залежно від структури сівозміни і попередників становили: під горохом – 26,5–28,0 мм, соєю – 30,4–31,8 мм. Ці показники зростали із глибиною відбору зразків і в шарі 20–40 см становили: під горохом – 31,4–33,2 мм, соєю – 36,0–37,8 мм. Системи удобрення забезпечували вищий рівень нагромадження вологи. Порівняно до контролю на варіантах альтернативної системи удобрення значення  вологості ґрунту було вище на 1,8–2,4 %, інтенсивної – на 6,0–6,4 % під горохом та на 3,0–3,8  і 6,5–7,0 % під соєю. З проходженням подальших фаз вегетації значення вологості ґрунту змінювалися залежно від випадання опадів, інтенсивності її використання культурами сівозмін та різних рівнів удобрення.

Щільність будови ґрунту під зернобобовими культурами сівозмін збільшувалася протягом їх вегетації й найнижчою була в початкові фази розвитку. Зокрема на період сходів у шарі 0–10 см під горохом її значення змінювалися в межах від 1,10 до 1,18 г/см³, в горизонті 10–20 та 20–30 см –відповідно 1,19–1,28 та 1,26–1,37 г/см³, під посівами сої – відповідно за горизонтами: 1,12–1,17, 1,17–1,22, 1,21–1,26 г/см³. Застосування інтенсивної (гній + мінеральні добрива) і альтернативної (зелена маса післяжнивної редьки олійної + побічна продукція попередника + мінеральні добрива) систем удобрення стримувало процес ущільнення і забезпечувало у шарі ґрунту 0–10 см нижчі на 3,4–1,7 % значення об’ємної маси  після ячменю ярого і на 2,6–1,74 % після гречки  порівняно до контролю без удобрення.

Поживний режим ґрунту у посівах гороху та сої залежав від систем удобрення, виду сівозмін та попередника. Найвищий уміст лужногідролізного азоту як у посівах гороху, так і сої (11,97–12,08 та 11,64–11,75 мг/100 г ґрунту), рухомого фосфору (12,97–13,13 та 12,71–12,86 мг/100 г ґрунту) й обмінного калію (11,57–11,67 та 11,45–11,63 мг/100 г ґрунту) в орному шарі був у фазі сходів на варіанті використання 40 т/га гною у сівозміні і безпосереднього внесення під ці культури мінерального удобрення у дозі N₄₅Р₄₅К_45.