Проблеми підвищення продуктивності пшениці озимої на кислих ясно-сірих лісових поверхнево оглеєних ґрунтах у різних ротаціях сівозміни за довготривалого антропогенного впливу

Анотація

Всебічне вивчення проблем, які стосуються підвищення продуктивності сівозміни або вирощування окремих культур, можливе на основі отримання вірогідної та об’єктивної інформації в умовах базових стаціонарних дослідів. Такі роботи особливо актуальні для кислих та малопродуктивних ґрунтів, які займають 10,3 млн га, що становить 26,3 % від загальної площі України. Внесення на кислих ясно-сірих лісових поверхнево оглеєних ґрунтах кінця V та XI ротації сівозміни 10 т/га гною + N₆₅P₆₈K₆₈ на фоні періодичного вапнування 1,0 н CaCO₃ за Нг зіграло ключову роль у підвищенні рН_KCl з 4,2 до 4,9–5,4 та зменшенні шкідливого Al³⁺ з 60,0 мг/кг ґрунту до 7,2–3,2 мг/кг ґрунту, поліпшуючи умови для живлення пшениці озимої. Також відбулося значне зростання вмісту гумусу (з 1,41 % до 1,92–2,02 %) та забезпечення пшениці озимої поживними речовинами. Водночас застосування лише мінеральних систем удобрення на кінець V та XI ротації сівозміни відповідно у дозах N₁₄₀P₁₈₀K₁₈₀ та N₆₅P₆₈K₆₈ швидко забезпечувало рослини пшениці озимої потрібними елементами живлення, але їх ефективність була обмежена без поліпшення загального стану ґрунту. За результатами проведеного кореляційного аналізу встановлено, що продуктивність пшениці озимої кінця V ротації семипільної сівозміни за різних систем удобрення і вапнування більше залежала від фізико-хімічних показників (r = -0,659–0,807), а на кінець XI ротації чотирипільної сівозміни – від NPK
(r = 0,715–0,847). Водночас тіснота зв’язку продуктивності із вмістом гумусу в ґрунті за вирощування пшениці озимої у чотирипільній сівозміні була дещо слабшою (r = 0,727), ніж у семипільній сівозміні (r = 0,882), проте коефіцієнти кореляції за шкалою Чеддока належать до однієї градації (від 0,7 до 0,9) та свідчать про високий зв’язок між показниками.